[клікніть двічі у межах сторінки щоб ввімкнути/вимкнути білий фон]
↓Завантажити(DOC, 33,0 КБ)
В будівельній галузі, традиційно, на всіх рівнях склалося враження, що будь-яка оцінка кваліфікації інженера-проектувальника можлива лише за рівнем його професійної підготовки в межах спеціалізації, зазначеної у дипломі, або, як виняток, набутого ним багаторічного досвіду у сфері містобудування. Існуюча система сертифікації передбачає наявність вищої освіти чи багаторічного досвіду роботи за обраною спеціальністю лише як одну із умов отримання сертифіката виконавця окремих видів робіт за напрямком інженерно–будівельне проектування.
За своїм підходом професійна атестація відповідальних виконавців окремих видів робіт (послуг), пов’язаних із створенням об’єктів архітектури, принципово відрізняється від ліцензування господарської діяльності у будівництві.
При видачі ліцензії органи держархбудконтролю керуються Переліком робіт провадження господарської діяльності у будівництві, пов’язаної із створенням об’єктів архітектури (наказ Мінрегіонбуду від 27.01.2009 № 47). В основу цього Переліку покладено класифікацію господарської діяльності у будівництві за видами робіт.
Отже, ліцензія підтверджує спроможність суб’єкта господарювання на момент її видачі виконувати конкретний вид робіт у будівництві.
При видачі кваліфікаційних сертифікатів Атестаційна архітектурно-будівельна комісія керується підходом, закладеним у Технічному регламенті будівельних виробів, будівель і споруд, затвердженому Постановою КМ України від 20.12.2006 № 1764 (далі Регламент). Суть цього підходу зводиться до основних вимог до будівельних виробів, будівель і споруд щодо забезпечення безпеки життя і здоров’я людини, безпеки експлуатації, механічного опору та стійкості, пожежної безпеки, економії енергії та захисту навколишнього природного середовища.
Пунктом 10 Регламенту визначено, що «споруди в цілому та окремі їх частини повинні відповідати призначенню і основним вимогам до них. За умови належної експлуатації споруд основні вимоги до них повинні виконуватись протягом обґрунтованого строку служби споруд з урахуванням передбачуваних впливів.
З іншого боку, саме відповідність об’єкта архітектури призначенню й здатність зберігати необхідні для експлуатації якості протягом встановленого терміну експлуатації (ДБН В.1.2-14-2009, п.4.1.3.) є визначенням надійності будівельного об’єкта.
Таким чином, головним концептуальним принципом існуючої системи сертифікації відповідальних виконавців окремих видів робіт за напрямком інженерно–будівельне проектування є те, що наявність кваліфікаційного сертифікату гарантує спроможність інженера-проектувальника самостійно або шляхом координації дій інших проектувальників забезпечити при проектуванні основні вимоги щодо безпеки об’єктів будівництва за вказаними вище напрямами або іншими словами – відповідність об’єктів будівництва встановленим державою загальним вимогам до його надійності.
Спеціалізація за сертифікатом в межах загального напрямку інженерно–будівельне проектування, яка визначена регламентом Атестаційної архітектурно–будівельної комісії, затвердженого рішенням Комісії від 25.11.2011 року, протокол № 1, крім загального блоку вимог до претендентів, окреслює ще і особисте коло інтересів власника сертифіката та свідчить про його більш ґрунтовну підготовку до розробки тих розділів проекту, в яких зазначені в сертифікаті питання є визначальними.
Залишити відповідь